Квітень — Травень, 2025

Маємо для вас багато добрих новин. Одні події нещодавно завершилися, інші — відбуваються саме зараз, коли ви читаєте цього листа.

Наші сестри, служителі та волонтери Місії, які влучно обрали назву для своєї групи — «Послідовниці Христа», нещодавно відвідали навчальний ретрит. Цього разу вони досліджували тему: «Гармонія у стосунках з людьми і Богом».

Також сестрички знайомилися з основними прийомами та методами фізичного супроводу людей із порушенням зору та проводили майстер-класи.

Завжди радіємо, коли спілкуємось із сестрою Вікторією Романчею з Кропивницького. Її наснага й креативність дивують та надихають на наслідування. Нещодавно Вікторія запропонувала сестрам, які живуть у різних регіонах, створити Молитовний марафон. Вони онлайн регулярно моляться за «Служіння незрячим», а також за одужання поранених військових.

На цьому вони не зупинилися. Наші незрячі й слабозорі сестри розпочали служіння пораненим військовим у шпиталях, лікарнях, медичних реабілітаційних центрах. Щоразу повертаються з новими враженнями і молитовними проханнями. Нещодавно розповіли про одного з воїнів, яким вони служать.

Артур, як тільки почалася війна, добровольцем пішов на фронт, був розвідником. Хлопець отримав важке поранення і втратив зір. Зараз головний лікар говорить, що є надія врятувати одне око — успіх операції залежить від того, чи розшириться зіниця. Артур уважно слухав біблійні історії з уст незрячих сестер, ставив різні запитання. Прощаючись, хлопець запитав: «Якщо я залишився живим, це означає, що у Бога ще є план на мене. Що скажете?..»

🙏 Рідні у Христі, помоліться за цього молодого воїна, щоб Господь відкрився йому як Спаситель і дарував йому та побратимам фізичний і духовний зір.

У наших співробітників-євангелістів — свій марафон. Вони невтомно відвідують біблійні групи, кількість яких зросла. Нові групи утворені в містах: Мукачево, Стрию, Миколаєві (Львівської обл.)

Усі інші групи  зростають кількісно, і на сьогодні регулярними, активними учасниками Біблійної школи є 1652 особи з інвалідністю зору.

Особливо гаряче наших співробітників очікують у прифронтових містах. Люди із Сум, Харкова, Краматорська зі сльозами вдячності обіймають наших служителів. Вони розповідають, що в такий страшний час, коли над головою безперервно літають снаряди й шахеди, біблійні групи та спільні молитви стали їхнім єдиним утішенням.

З кінця квітня до середини травня відбувалося навчання з реабілітації для 11 молодих учасників.

Хочемо познайомити вас хоча б із двома з них.

Катя приїхала до нас із Кривого Рогу. Молода жінка менше року тому втратила зір через інфекцію, що потрапила до очей. Катерина 25 років пропрацювала в школі, була вчителькою музики, а також дитячою психологинею. Її активний спосіб життя — вокал, зйомка кліпів, волонтерство, викладання — усе було втрачено. Жінка провела рік у глибокій депресії. Сестра, бажаючи врятувати Катю, відправила її до нас на навчання.

У нашому Центрі адаптації Катя вперше взяла тростину в руки, почала самостійно ходити, навчилася користуватися смартфоном, трохи — комп’ютером. Ходила з поводирем Наталею в гори й співала, намагаючись повернути голос, що майже зник після стресу.

«У вас тут дуже гарна атмосфера прийняття й підтримки, бажання надати допомогу. Тут створена ситуація успіху, де людину підтримують і навчають, — сказала Катя в інтерв’ю. — Вперше побувала на євангельському зібранні, тут зрозумілі проповіді, прекрасні пісні у славу Христа. Мені допомогли з фонограмою — приїду додому, теж співатиму християнські пісні.

Я, як психолог, часто говорила своїм учням, (які ображені на батьків і бунтують): якби ви були байдужі вашим батькам, вони б не виховували й не наказували вас. А так — вони люблять і хочуть вам добра. Тут, на уроці християнської етики, я почула, що і Бог, як Небесний Батько, кого любить — того навчає і карає. Це мене вразило. Усі мої питання: “За що? Навіщо?” — зникли. Тепер я вчуся слухати: “Для чого це мені? Що Бог хоче мені сказати?”»

Федору із Закарпаття всього лише 21. Він зовсім не бачить. А після перенесеного ковіду — ледь чує. Хлопцеві вкрай потрібні імпланти та нові слухові апарати. Він намагається знайти можливості самореалізації, щоб бути незалежним і корисним для батьків (адже після смерті сестри залишився єдиною дитиною в сім’ї). Розповів, що хотів навчатися масажу, але йому відмовили через складність донесення інформації — бо не бачить і майже не чує. Коли познайомилися з ним ближче, були вражені: Федір самостійно освоїв комп’ютер, цікавиться економікою, вивчає фінансові програми. Щоправда, скаржиться, що програм, доступних для незрячих, дуже мало. Але він не здається і, попри всі труднощі, рухається вперед. Він приїхав до нас на реабілітацію, але певні навички вже здобув самостійно.

На фото ви бачите учнів Центру Місії одного заїзду — це ті люди, кому ви простягаєте руку допомоги й рятуєте життя, ставши спонсорами навчання, оренди приміщення, харчування та всіх витрат, пов’язаних із перебуванням у Центрі. Усі вони — ваші нові друзі, за яких ви можете молитися або навіть особисто познайомитися (приїхавши) й підтримати в інших проєктах.