Червень, 2026
Вітаємо, рідні у Христі!
Літо — надзвичайно плідний період у служінні незрячим людям України. Період, що для багатьох асоціюється з відпочинком, стає часом активної праці наших місіонерів і служителів. Саме зараз проводиться найбільше біблійних таборів, євангелізаційних зустрічей та занять по реабілітації.
Нагадаємо, що нині на території України діє 92 групи «Біблійної школи». Християнські табори організовуються переважно для незрячих людей цієї школи із прифронтових регіонів — Запоріжжя, Нікополя, Сум, Харкова, Кролевця, а також для жителів центральної України.
Служіння відновлення для них проходить на Закарпатті та в Карпатах — у місцях спокою, де не чути відлуння війни. Тут учасники таборів мають можливість відновитися як фізично, так і духовно: походи в гори, ранкові вправи, домашня їжа, пісні під гітару, щирі вечірні спілкування та щоденні біблійні роздуми у форматі живого діалогу. Такі табори приносять реальні плоди, адже їх учасники протягом 1—2 років щонеділі відвідували тематичні біблійні заняття.
Нещодавно у Рівному відбулося хрещення слабозрячого брата Володимира, а наприкінці липня група незрячих із Умані також готується укласти завіт із Господом. Просимо молитовної підтримки для них. На жаль, незрячий брат Володимир з Умані, який завершив підготовку до хрещення, нещодавно відійшов у вічність.
Служителі Місії цього місяця провели євангелізаційні зустрічі в Чернігові, Полтаві, Рівному, Косові, Коломиї, Калуші, Верховині, Франківську, Сумах, Києві та багатьох інших містах.
Продовжуємо сіяти та плекаємо те, що пустило коріння, адже живемо поруч з молодими служителями, які зростають і самі почали сіяти: «Мене звати Діана. Я виросла в християнській родині, з дитинства ходила до недільної школи й була впевнена, що знаю Бога. Але в моєму серці жила глибока образа. Після травми в дитячому віці я втратила зір на одному оці, а згодом зір погас і на другому. Найважче було не саме захворювання, а те, що я роками не могла пробачити сестру, через яку це сталося.
Коли я потрапила на проєкт Місії «Служіння незрячим», то вперше по-справжньому почула Євангеліє. Тоді я усвідомила: я багато знала про Христа, але, виявляється, не знала Його особисто. Саме там, на проекті Місії, я довірила своє життя Богові та почала будувати з Ним справжні стосунки.
Бог почав змінювати моє серце. Я змогла щиро пробачити сестру. Господь наповнив моє життя миром і навіть радістю, яких я ніколи раніше не мала.
Сьогодні я служу людям і розповідаю їм про себе: «Я вважала себе християнкою, але жила в темряві, в страшній подвійній темряві, бо була ображена на людей і на Бога. Але все в мені перемінилося, з тієї хвилини, як я визнала себе грішною і попросила Сина Божого врятувати мене. Після тієї молитви я знайшла живу віру, надію та любов Христа, які повністю змінили моє життя».
Також продовжуємо заняття по реабілітації:
🕊 Півроку тому до нас на навчання приїхав Роман. Йому 42 років. За освітою — інженер і раніше працював в обласному гідрометцентрі. Але його життя різко змінилося, коли почала прогресувати спадкова хвороба — Роман почав втрачати зір і слух. Сьогодні він не чує на ліве вухо, не бачить одним оком і має лише крихітний залишок зору та слуху справа.
Приїхавши до нас, Роман довго не хотів визнавати свою сліпоту, відмовлявся брати до рук тростину, ніби це означало остаточно здатися. Усередині жили страх, біль і безсилля.
Перелом стався, коли він потрапив на проєкт Місії «Інтеграція віри».
«Тут мене не просто навчали — мене підтримали і зрозуміли. Я зробив крок, на який довго не наважувався: взяв у руки тростину. І з цього почалася моя свобода. Сьогодні я можу самостійно пересуватися, і це повернуло мені гідність і надію.
У травні 2025 року я втратив маму — людину, яка була поруч зі мною завжди. Тоді я відчув справжню самотність. І саме в цей момент я зрозумів: без Бога я не витримаю. У своїй молитві я сказав Йому: «Я залишився сиротою… крім Тебе, про мене нікому подбати. Пробач мені мої гріхи і стань моїм Батьком. Без Тебе я просто не виживу».
Сьогодні життя Романа наповнилося новим змістом. Він допомагає команді служителів Місії відвідувати поранених у шпиталях, які втратили або втрачають зір, підтримує їх і ділиться власним досвідом. Також він почав відвідувати євангельську церкву в Кропивницькому.
Він усе ще вчиться жити по-новому. Але тепер точно знає: він не сам.
Зміни в житті Діани, Романа та багатьох інших десятків і сотень незрячих людей сталися, дякуючи тому, що ви погодилися підтримати їх, придбавши тростину, оплативши навчання, проживання, харчування.
Дорогі співробітники, навіть не знаючи цих людей, ради Христа ви стали поводирями для них у нове життя. Нехай же Господь, що бачить ваші справи милосердя, благословить та відплатить сторицею.