Вітаємо, друзі!  Маємо низку новин, тому вирішили поділитися з вами

✨ «Покликані вести» — семінар, що надихає служити

З 15 по 18 липня відбувся особливий навчальний семінар для лідерів та кандидатів у лідери служіння незрячим.

53 учасники з різних куточків України об’єдналися, щоб навчатися, зростати духовно та відкривати нові грані свого покликання 🙏

Спікером був ректор Ірпінської біблійної семінарії та пастор Микола Романюк, який ділився глибокими біблійними істинами та практичним досвідом служіння.

Разом ми шукали відповіді на важливі питання:

• що означає бути справжнім лідером

• як не здаватися у труднощах

• як служити з любов’ю та мудрістю

• як зростати і підтримувати один одного

Це були дні не лише навчання, а й щирого спілкування, молитви та натхнення. Дякуємо Богові за кожного учасника, за єдність, нові знайомства і спільне бажання служити людям!

🙏 Молимося, щоб ці зерна знань принесли рясний плід 🌿

✨ Ювілей, який надихає ✨

У нашій команді служителів особлива подія — сестрі Галині Когут виповнилося 70 років. Із них 29 років вона вірно служить Господу.

Її серце віддане незрячим людям Івано-Франківської області. Завдяки її праці створені сім біблійних груп в різних містах, які сьогодні відвідують 255 незрячих.

Ще 19 онлайн-груп сестра веде разом із командою волонтерів Місії. Галина Дмитрівна не зупиняється, бо мріє стати перед Господом із багатими снопами 🌾

Дякуємо за приклад віри й посвяти!

Настав благословенний час, коли ті, хто регулярно слухає Слово, відкривають свої серця Христу, а дехто із біблійних груп вступає в Завіт з Богом через святе водне хрещення.

Часто Господь торкається сердець рідних, близьких, а іноді навіть звичайних сусідів — тих, хто стає поводирем незрячому по дорозі на групу, чи в церкву. Згодом вони разом приймають хрещення: незрячий  та його поводир. І ми щиро радіємо, що Господь обирає немічних, щоб достукатися до сильних і постійно зайнятих людей, являючи Свою силу через простоту і щирість.

✨Світло віри серед темряви, служіння для поранених воїнів.

Служителі Місії, продовжують регулярно відвідувати поранених захисників у лікарнях та госпіталях, несучи їм молитву, підтримку та Боже Слово. Зустрічей дуже багато, та не всі воїни змирилися із сліпотою та із своїм понівеченим тілом, тому не дозволяють їх фотографувати в такому стані.

У Одеській лікарні зустріли Івана з Харкова, який через війну втратив зір на одному оці, а на другому має лише частковий залишок. Незважаючи на власні випробування, він продовжує волонтерити та допомагати воїнам на передовій. Іван просить молитися також за свого сина, який отримав важкі поранення і лікується в Києві.

В Інституті Філатова пораненим, які втратили зір, наш незрячий служитель Олексій Комарницький сіє Євангеліє та дарує плеєри із записом Біблії. Переходячи із палати в палату він зустрів Олександра, колишнього пастора, який після поранення не міг більше читати Слово Боже. Звукова Біблія  для нього стала великою втіхою та підтримкою.

У Львівському центрі «Незламні» Олександр та Люба Волкови нещодавно відвідали двох Сергіїв:32-річного воїна, який втратив зір на обидва ока та кисті обох рук,  і 54-річного захисника, який втратив око та ногу. За кожним із цих мужніх чоловіків на зараз — біль, втрата себе, невизначеність і навіть розпач: «Як жити далі?» Наші служителі натомість сіють віру, яка надасть їм силу духу. Після зустрічі з такими воїнами нашим місіонерам дуже непросто, адже важкі історії цих скалічених людей, назавжди поселяються у їх серцях. Нести служіння таким важкопораненим людям можливо лише з Божою допомогою та через ваші ревні молитви.

🙏 Молімося за наших воїнів, за їхнє зцілення і за дію Божої любові в їхньому житті. Нехай навіть у темряві вони вже зараз відчують світло надії.

Вітаємо, рідні у Христі!

Літо — надзвичайно плідний період у служінні незрячим людям України. Період, що для багатьох асоціюється з відпочинком, стає часом активної праці наших місіонерів і служителів. Саме зараз проводиться найбільше біблійних таборів, євангелізаційних зустрічей та занять по реабілітації.

Нагадаємо, що нині на території України діє 92 групи «Біблійної школи». Християнські табори  організовуються переважно для незрячих людей цієї школи із прифронтових регіонів — Запоріжжя, Нікополя, Сум, Харкова, Кролевця, а також для жителів центральної України.

Служіння відновлення для них проходить на Закарпатті та в Карпатах — у місцях спокою, де не чути відлуння війни. Тут учасники таборів мають можливість відновитися як фізично, так і духовно: походи в гори, ранкові вправи, домашня їжа, пісні під гітару, щирі вечірні спілкування та щоденні біблійні роздуми у форматі живого діалогу. Такі табори приносять реальні плоди, адже їх учасники протягом 1—2 років щонеділі відвідували тематичні біблійні заняття.

Нещодавно у Рівному відбулося хрещення слабозрячого брата Володимира, а наприкінці липня група незрячих із Умані також готується укласти завіт із Господом. Просимо молитовної підтримки для них.  На жаль, незрячий брат Володимир з Умані, який завершив підготовку до хрещення, нещодавно відійшов у вічність.

Служителі Місії цього місяця провели євангелізаційні зустрічі в  Чернігові, Полтаві, Рівному, Косові, Коломиї, Калуші, Верховині, Франківську, Сумах, Києві та багатьох інших містах.

Продовжуємо сіяти та плекаємо те, що пустило коріння, адже живемо поруч з молодими служителями, які зростають і самі почали сіяти: «Мене звати Діана. Я виросла в християнській родині, з дитинства ходила до недільної школи й була впевнена, що знаю Бога. Але в моєму серці жила глибока образа. Після травми в дитячому віці я втратила зір на одному оці, а згодом зір погас і на другому. Найважче було не саме захворювання, а те, що я роками не могла пробачити сестру, через яку це сталося.

Коли я потрапила на проєкт Місії «Служіння незрячим», то вперше по-справжньому почула Євангеліє. Тоді я усвідомила: я багато знала про Христа, але, виявляється, не знала Його особисто. Саме там, на проекті Місії, я довірила своє життя Богові та почала будувати з Ним справжні стосунки.

Бог почав змінювати моє серце. Я змогла щиро пробачити сестру. Господь наповнив моє життя миром і навіть радістю, яких я ніколи раніше не мала.

Сьогодні я служу людям і розповідаю їм про себе: «Я вважала себе християнкою, але жила в темряві, в страшній подвійній темряві, бо була ображена на людей і на Бога. Але все в мені перемінилося, з тієї хвилини, як я визнала себе грішною і попросила Сина Божого врятувати мене. Після тієї молитви я знайшла живу віру, надію та любов Христа, які повністю змінили моє життя».

Також продовжуємо заняття по реабілітації:

🕊 Півроку тому до нас на навчання приїхав  Роман. Йому 42 років. За освітою — інженер і раніше працював в обласному гідрометцентрі. Але його життя різко змінилося, коли почала прогресувати спадкова хвороба — Роман почав втрачати зір і слух. Сьогодні він не чує на ліве вухо, не бачить одним оком і має лише крихітний залишок зору та слуху справа.

Приїхавши до нас, Роман довго не хотів визнавати свою сліпоту, відмовлявся брати до рук тростину, ніби це означало остаточно здатися. Усередині жили страх, біль і безсилля.

Перелом стався, коли він потрапив на проєкт Місії «Інтеграція віри».

«Тут мене не просто навчали — мене підтримали і зрозуміли. Я зробив крок, на який довго не наважувався: взяв у руки тростину. І з цього почалася моя свобода. Сьогодні я можу самостійно пересуватися, і це повернуло мені гідність і надію.

У травні 2025 року я втратив маму — людину, яка була поруч зі мною завжди. Тоді я відчув справжню самотність. І саме в цей момент я зрозумів: без Бога я не витримаю. У своїй молитві я сказав Йому: «Я залишився сиротою… крім Тебе, про мене нікому подбати. Пробач мені мої гріхи і стань моїм Батьком. Без Тебе я просто не виживу».

Сьогодні життя Романа наповнилося новим змістом. Він допомагає команді служителів Місії відвідувати поранених у шпиталях, які втратили або втрачають зір, підтримує їх і ділиться власним досвідом. Також він почав відвідувати євангельську церкву в Кропивницькому.

Він усе ще вчиться жити по-новому. Але тепер точно знає: він не сам.

Зміни в житті Діани, Романа та багатьох  інших десятків і сотень незрячих людей сталися, дякуючи тому, що ви погодилися підтримати їх, придбавши тростину, оплативши навчання, проживання, харчування.

Дорогі співробітники, навіть не знаючи цих людей, ради Христа ви стали поводирями для них у нове життя. Нехай же Господь, що бачить ваші справи милосердя, благословить та відплатить сторицею.

🌿Вітаємо всіх дітей Божих зі святом Воскресіння нашого Господа! 🌿

Дорогі брати і сестри, возвеличимо Бога, бо через жертву Його Сина нам подаровані воскресіння, спасіння і вічне життя.

Саме це сповідання мотивує згуртовану команду служителів і волонтерів Місії, переважна більшість яких самі незрячі, нести Євангеліє тим, хто сьогодні найбільше потребує утіхи від Небесного Батька

Вони приходять до лікарень та шпиталів. Підбадьорюють поранених, що втратили зір, моляться з ними та допомагають їм зробити перші кроки. Незрячі служителі, маючи власний досвід за плечима, нагадують нашим ветеранам просту істину: життя не закінчується із приходом фізичної темряви, бо навіть, коли очі більше не можуть бачити, Бог продовжує вести. Воїни погоджуються молитися та слухати Слово через подаровані звукові Біблії. Наші служителі діляться радістю, що вже на 3-4 відвідини поранених, там, де був відчай — повертається надія, народжується віра, з’являється внутрішнє Боже світло. 

Ми надаємо допомогу ветеранам із втратою зору, а інколи і без кінцівок. 🙏 Про них усіх просимо особливо молитися 🙏 Владислав, Андрій, Леонід, Дмитро, Володимир, Віталій, Микола

Біблійна Школа

Ще три роки тому Біблійна Школа Місії налічувала 560 учнів, а сьогодні ми маємо вже 2180 незрячих, які щотижня збираються для навчання та молитви.

92 біблійні групи функціонують на території усієї України. Раз на місяць ці групи навідують співробітникиМісії із євангелізаційною програмою, де малозабезпечені незрячі люди отримують найнеобхідніші продукти харчування.

Сестра Вікторія Романча розповіла нам свої враженнями від зустрічі із сестрами-служительками: «Дякую Господу та усім братам і сестрам за можливість бути учасницею жіночого ретриту «Послідовниці Христа». Для мене це був особливий, дуже необхідний і благословенний час відновлення. На ретрит приїхали 26 сестер з різних міст України, і я була зворушена тим, що більшість із цих жінок мають інвалідність по зору, але при цьому активно служать незрячим людям.

Ми разом молилися, навчалися, ділилися переживаннями і просто щиро спілкувалися та підтримували одна одну. Особливим благословенням для нас усіх стало слово сестер Галини Кравчук та Ірини Мельничук на тему: «Цінна посудина: жінка, наповнена Божою благодаттю». Через цю тему Господь нагадав кожній із нас, що жінка є дорогоцінною в Його очах.Надзвичайно сильне враження на мене справив майстер-клас із мистецтва Кінцугі. Через образ розбитої чашки, тріщини якої ми заповнювали клеєм із позолотою, ми ще глибше зрозуміли важливу істину: Бог не відкидає нашу зраненість, а відновлює нас. Він спочатку наповнює наше серце Своєю любов’ю і благодаттю, а потім через нас торкається інших зранених душ

Дорогі брати та сестри, МИР вам!

Вже чотири роки поспіль ранок у нас починається не зі співу птахів, а з виття сирен. У більшості міст України люди страждають від війни.

Пишу цей звіт із Києва, пробудившись о четвертій ранку від вибухів, що звучать десь зовсім поруч. І розумію, що життя моє та моєї країни, то велика милість, яку продовжує наш Господь, у відповідь на усі ваші молитви.

Але є місця, де темрява — не лише за вікном, а й у серцях. І саме туди, дорогі друзі, приходить ваша допомога. Не як суха фінансова підтримка, а як подих життя.

 Лише за цей місяць понад тисячу осіб із незрячого народу були особисто запрошені на євангелізаційні служіння. Від Місії вони отримали життєво необхідні продуктові набори. І це стало живим свідчення Божої любові й турботи до цих людей.

Особливу увагу ми приділяємо незрячим та людям із порушенням зору, які проживають у прифронтових зонах.

СУМИ — МІСТО ПІД НЕБОМ ТРИВОГ

Про життя і служіння в непростих умовах прикордонного міста Суми розповідає наш служитель — брат Сергій Кулик: «Сьогодні ситуація у місті залишається складною. Люди живуть у жахливих умовах. У багатьох домівках електрики немає по 16 годин на добу. Температура в оселях опускається до 14 градусів і нижче, в цей час на вулиці -25.  Повітряні тривоги звучать майже постійно, адже над містом часто пролітають ворожі ракети та безпілотники. Нещодавно уламками були пошкоджені наш молитовний будинок і церковний автобус. Саме ним ми привозити незрячих людей на зібрання.

Але попри усі труднощі, богослужіння із незрячими Сум відбуваються щочетверга. На наші зустрічі навіть в мороз, сніг та слизоту приходить у середньому до 50 людей із інвалідністю по зору. Під час зустрічей ми молимось, співаємо пісень, читаємо і обговорюємо уривки Святого Письма. Пригощаємо незрячих людей бутербродами, солодощами та гарячими напоями.  Так у холодному місті ми створюємо острів тепла. Свідкуємо про Божу любов та Його милість».

ЗАПОРІЖЖЯ — ЖИТТЯ МІЖ ВИБУХАМИ

Наш служитель, брат Михайло Супотницький із Запоріжжя, описує реальність, у якій живе його прифронтове місто.  Повітряні тривоги лунають безперервно і це для нас заклик до молитви. Ми просимо, щоб Господь відвів летючу смерть у поля, у річку — аби тільки не на місто і не на людей. Телефони і повербанки завжди заряджені. Свічки — як маленькі вогники надії, напоготові. Коли немає електрики — не працюють котли опалення. Люди завжди у теплому одязі, найбіднішим із них ми допомагаємо із додатковими ковдрами та светрами.

Люди усі дуже стомлені. Ми втішаємо незрячих та навчаємо покладатися на Бога. Нагадуємо їм і собі, що Господь поруч, що Він любить і турбується, а також, якщо Він не допустить — будемо живі.

Так і живемо — від тривоги до тривоги у безперестанних молитвах».

Цього місяця наш служитель, Сергій Ачкасов провів зустрічі із незрячими у містах Мукачево, Нововолинськ, Володимир, Ковель, Луцьк та Могилів-Подільський.

«Кожна поїздка була не просто візитом, а кроком розширення служіння незрячим через Біблійну школу,– розповідає брат Сергій.— Ми прагнемо поступово охопити усі міста України, де живуть незрячі люди, щоб ніхто із них не залишився поза увагою, щоб кожен незрячий отримав можливість почути Євангеліє, Слово надії та знайти духовну підтримку.

Ми продовжуємо підтримувати учнів Біблійної школи продуктовими наборами, щоб практично піклуватися про них й засвідчувати любов не лише словом, але й ділом.

Також паралельно я та інші співробітники і волонтери Місії проповідуємо в  онлайн-групах. Ми постійно відповідаємо на запити, вирішуємо поточні питання, щоб служіння рухалося вперед».

А ще, сім’я місіонерів – Володимир та Руслана Веретеннікови цього місяця відвідали наших незрячих у містах Житомирщини, Сумщини, Полтавщини, Черкащини, Київщини та Тернопільщини. Дякуємо Богові за ті можливості, які Він дає нам, — за змогу підбадьорювати людей та допомагати їм як духовно, так і матеріально.  

            🙏 Нещодавно були у незрячих  Кременчуга та Миргорода. Сподіваємося започаткувати там регулярні біблійні групи.

      🙏 Просимо також молитися за помісні церкви, які відкриють свої серця та двері, щоб послужити цим людям».

Ми щиро вдячні Богові за Вашу участь, вірність, відкритість та щедрість серця. Дякуємо, що ви з нами!

Директор РО «ВХМТ «Служіння незрячим»

Ігор Мельничук

Дорогі брати та сестри, благодать вам і мир в Ісусі Христі, Господі нашому!

На початку цього року (з 20 по 24 січня) в Закарпатті, в селі Поляна — там, де просто зараз триває будівництво нашого Центру адаптації для незрячих,  проходив навчальний семінар для служителів та волонтерів Місії.

Нам усім було нелегко зважитись на цю поїздку. У ті дні морози доходили до мінус двадцяти. Небезпечна слизька автодорога. Замінування Укрзалізниці. Атаки шахедів на поїзди. Відсутність електрики. І сліпота учасників ретриту — не як метафора, а як щоденна їх реальність.

Їхній запал, їхнє бажання служити Богу — попри втому, власні хвороби, страх і темряву — дуже підбадьорюють мене. Я щиро вдячний Господу за те, що саме Він створив таку сміливу, потужну і вірну Команду.       

Разом ми пройшли короткий курс «Благовістя», молились про слово, яке має торкатися серця. Після завершення навчального семінару  поспілкувався з кожним — запитував про переживання, труднощі, перешкоди. Їх свідчення заходили в глибину мого серця. Багато хто із них виснажені  постійними повітряними тривогами, безсонними ночами, обстрілами, відсутністю світла. Але водночас — ці Божі слуги сповнені Господньої сили і продовжують нести Євангеліє знедоленим незрячим людям України.

Особисто для мене ця зустріч стала великим підбадьоренням. Зустріч із нашими незрячими служителями знову і знову нагадує: навіть у найтемніші часи світло Божої присутності нікуди не зникає.

Ігор Мельничук, керівник служіння незрячим. Україна

Дорогі співучасники, співробітники на ниві Божій. Ми пропонуємо вам ознайомитися із звітною інформацією роботи нашої команди.

Читаючи наш звіт про здійснену працю за 2025 рік, просимо вас побачити за цими рядками  не суху статистику, а сотні і тисячі незрячих людей, до яких ми змогли дотягнутися, дякуючи Божому благословінню, вашій молитві та матеріальній підтримці.

За минулий рік ми:

• провели 209 євангелізаційних заходів, де 2850 незрячих дорослих та дітей із різних регіонів України могли почути Звістку про спасіння;

•  роздали близько 53 тони продуктів для незрячих, котрі через війну стали ще більш нужденними;
• підтримуємо діяльність 84 біблійних груп для незрячих, які функціонують на території України.

Цього року сформовано   10 нових груп у містах: Нововолинськ, Ковель, Мукачево, Могилів- Подільський, Маневичі, Хмельницький, Кам’янець-Подільський, Шепетівка, Полонне, Городок.  Тепер незрячі люди усіх цих містотримали змогурегулярно (раз на тиждень) проводити зустрічі, вивчаючи Слово Боже. Також керівники цих біблійних груп опікуються про кожного незрячого, що відвідують ці групи;

• надали можливість 27 людям, що втратили зір, пройти фізичну та духовну реабілітацію в християнському «Центрі адаптації» в Закарпатті;

провели два навчальних семінари для керівників біблійних груп;

• також два навчальних семінари «Послідовниці Христа» для сестер, що активно служать незрячим;
• 25 різноманітних таборів  для  незрячої молоді, дітей та дорослих:  «Подорож без кордонів»,  «Інтеграція віри», табори для членів Біблійної Школи та  в якому приймали участь 505 людей;
• забезпечили mp-3 плеєрами з озвученою Біблією 850 незрячих  
• подарували 160 тростин для орієнтування в просторі;

За усією цією працею стоять 103 смиренних Господніх працівника, служителя та волонтера Місії, багато із них, повернувшись із навчального семінару «Благовістя», зараз активно готуються до євангелізаційних проєктів.

«Хто нас відлучить від любові Христової? Чи недоля, чи утиски, чи переслідування, …чи небезпека і меч?»  А в контексті сьогодення, разом з апостолом Павлом, можемо продовжити: «Чи пандемія? Чи війна і постійна загроза для життя, повітряні тривоги, блекаути, відсутність світла і тепла?..»

Саме серед таких обставин Дух Святий дає нам силу співати псалми і  дякувати нашому Господу. Саме так народжується, формується та зростає  жертва хвали.

«Отже, через Нього постійно приносімо Богові жертву хвали, тобто плід уст, що прославляють Його Ім’я.» Євреїв 13:15

Сьогодні ми дякуємо Богу:

• За кожного брата і сестру, що протягом багатьох років несуть разом із нами служіння незрячим людям, а також тим церквам, які нещодавно приєдналися до цього служіння.
• За кожного брата і сестру, що протягом багатьох років несуть разом із нами служіння незрячим людям, а також тим церквам, які нещодавно приєдналися до цього служіння.За ЗІР: духовний та фізичний.
• За рішення небайдужих людей стати партнерами Місії, що означає – поводирем для незрячої людини.  

• За те, що за вашою участю провели Всеукраїнську молитву за незрячих людей. До Дня білої тростини були проведені євангелізаційні заходи в багатьох товариствах незрячих із різних міст України. Сліпі люди отримали в подарунок від вас, дорогі друзі, тростини, а особливо нужденні — продукти харчування: рибні та м’ясні консерви, олію, цукор, борошно тощо.

• За те, що незрячі люди похилого віку, що через старість мають потребу в памперсах, також отримали їх в подарунок. В цей холодний час, коли через війну і відсутність опалення, в домівках холодно, ці засоби гігієни є рятівними для цих людей.
• за навчальний сестринський ретрит «Послідовниці Христа» для служительниць Місії.

У ті дні ми чули багато молитов від незрячих братів і сестер. Вони молилися за церкву Божу, до якої приєдналися, пізнавши Бога, також дякували за вас, своїх братів і сестер, усвідомлюючи, що їжа на їх столі з’явилася, дякуючи вашій пожертві та небайдужості.

Двадцять п’ять сестер із різних куточків України приїхали до Івано-Франківщини в Дім милосердя, несучи з собою історії, молитви, біль та мрії. Кожна з них у своєму регіоні служить людям із порушенням зору і роблять це в тиші та непомітності. Але саме таке служіння найбільше нагадує служіння Христа — коли любов мовчки робить свою справу.

• За будівництво приміщення християнського Центру адаптації для незрячих у Закарпатті. Маємо матеріали для даху, а також вже замовлені вікна та двері

За останній період Місія провела табори для незрячих із регіонів, в тому числі і ті що найбільше потерпають від війни. Це Запоріжжя, Харків, Одеса, Київщина, Миколаїв, Суми, а також Полтава, Івано-Франківськ, Чернівці, та ін. Ці заходи стали життєво необхідними для людей, що живуть в страху від постійних нічних обстрілів, повітряних тривог, перебувань в бомбосховищах.

Для учасників біблійної групи «Від серця до серця», табір пройшов у дружній та сімейній атмосфері «Будинку милосердя», що на Івано-Франківщині. Служитель Місії, Володимир Веретенніков, та місцевий пастор Ігор Кравчук щоденно і в деталях розбирали із незрячими заповіді Блаженства Ісуса Христа.

Незрячу Людмилу та її сина, перебування в нашому таборі врятувало від каліцтва чи навіть загибелі, тому, що в той день, коли ми вітали Людмилу із ювілеєм (жінці виповнилося 70 років), її квартира, в Києві, вже вдруге була пошкоджена уламками шахеда. Вибиті вікна, пошкоджені стіни будинку…

Наразі Людмила з сином переїхали до старої хати в село, щоб знову не наражати життя на небезпеку.

 Надія приїхала до табору в глибокому смутку, адже сорок днів тому втратила чоловіка, який був її чуйним і вірним товаришем, очима та підтримкою. Вже наприкінці заїзду Надія  почала молитися, дякувала служителям і навіть зрідка усміхалася.

У цьому місяці ми переживаємо особливий духовний підйом. В різних містах у наших таборах приймають хрещення учні Біблійної Школи Місії. Вступили в Завіт з Господом голова Спілки незрячих міста Краматорськ (фронтова зона) Наталя, також прийняли хрещення незрячі із Миколаєва, Харкова, Львова

Серед них Оксана Яворська зі Львова.

 «Мій шлях до Бога, — розповідає Оксана, — був устелений тернами та колючками…

Маючи добре здоров’я та прекрасний зір я закінчила університет за фахом «Психолог та викладач початкових класів». Була одружена, синові 2 роки, а мені всього 28, коли раптом захворіла на «банальний» грип. В результаті ускладнень, 25 днів пролежала в комі, до всього приєднався інсульт і параліч усієї лівої сторони. Коли прокинулась, не могла зрозуміти, чому мене тримають весь час у темній кімнаті…»

 Медики спершу не зізнавалися Оксані, що вона втратила зір. Додому Оксану привезли в звичайному старому кріслі. Навіть інвалідного візка у молодої жінки не було. Три місяці шалених, виснажливих тренувань і праці над собою після чого Оксана встала і нерішуче пішла.

А до нашого Центру адаптації незрячих Оксана потрапила тільки минулого року. Майже через 20 років після втрати зору, ця жінка вперше взяла до рук тростину, яку подарували для неї ви, дорогі друзі.  Вже на 5-й день перебування в нашому Центрі, ввечері після чергового заклику до покаяння, Оксана, та ще незрячий Олексій із Києва, що також проходив у нас реабілітацію, покаялися.

Одразу після приїзду із Центру Оксана почала відвідувати церкву. Пастор, на прохання охрестити її, взяв на себе працю і в режимі онлайн готував Оксану до хрещення.

Господь залишив цій жінці добру пам’ять і тверезий розум, який вона використовує, вивчаючи Святе Писання.

🙏 Зараз перед нашою незрячою сестричкою відкриваються нові можливості, про які вона просить усіх нас молитися. Оксану залучають до свідчення військовим, що лежать в шпиталі у Львові.

Ми, озираючись на життєвий шлях Оксани, можемо тільки прославити Бога і благословити цю «немічну» сестричку: «нехай будуть благословенні ноги усіх тих, хто проповідує Євангелію».

************************************************************************

До Міжнародного дня білої тростини (15 жовтня) — місія «Служіння незрячим» закликає всіх християн у неділю 19 жовтня приєднатися до молитви за незрячих людей, кількість яких через війну в нашій країні значно збільшилася.

Особлива молитовна потреба, щоб Господь використав нас, працівників Місії, для адаптації та реабілітації наших захисників, які втратили зір на війні. Інформаційні флаєри, які надійшли вам разом із листом, просимо вас розповсюдити рідним у Христі людям для регулярних молитов про Служіння незрячим.

З моменту початку військових дій служіння незрячим людям України помножилось більше ніж в четверо. Наприклад, кількість біблійних груп сягнула 74, при чому кількість людей, що в них навчаються, становить 1759. Окрім цього ми отримуємо постійні звернення нових людей про духовну допомогу та фізичну адаптацію.

Щоб осягнути таку велику кількість людей, які потребують реабілітації та прагнуть утішення і підтримки в Бозі, за весняно-літній період працівники Місії провели 16 євангелізаційних та навчальних заходів.

Серед них:

—навчання тотально незрячих в Центрі адаптації, ( в том у числі ветеранів війни);

—регулярні навчальні семінари та ретрити для служителів та волонтерів,

—євангелізаційні табори для молоді та дітей, а також для незрячих людей старшого віку,

—навчальні семінари для сімей тощо.

До цього часу усі ці заходи ми були змушені проводити в різних орендованих, не пристосованих для перебування людей з інвалідністю, приміщеннях.

 З цієї причини ми придбали ділянку на Закарпатті із невеликим приміщенням, де зараз ведуться реставраційні та будівельні роботи

🙏Ваші молитви та фінансова підтримка дають нам сміливість вірити та надіятися, що вже влітку – восени 2026 року ми прийматимемо людей на реабілітацію та навчання в новому приміщенні Центру.

На превеликий жаль, війна в Україні не вщухає. Військові та цивільні люди продовжують гинути, інші отримують важкі поранення, контузії та опіки, в результаті яких втрачають зір. Нещодавно до нас на навчання з адаптації вирушили три ветерани війни. Одного, через важкий фізичний стан, ще по дорозі госпіталізували. Двох інших— Миколу та Богдана — ми зустріли на вокзалі. Чоловіки приїхали з понівеченими обличчями та спустошеними душами.

Наші незрячі викладачі Центру діляться з новоприбулими пережитим:

«Хлопці, вам зараз дуже важливо не впасти у відчай і не почати себе жаліти, а натомість — не звинувачувати всіх інших і не почати ненавидіти. Ще декілька років тому ми були точно як ви: розгублені й розчавлені власною безпорадністю. Але в цьому Центрі адаптації ми здобули ази самостійного життя.

Тепер ми разом і допоможемо вам це пройти. Ми вже маємо великий досвід життя в темряві й навчимо вас бути повноцінними і самостійними», — запевняли незрячі реабілітологи своїх нових учнів.

Микола мав звичайне життя: опікувався родиною, дружиною і трьома дітьми, працював на будівництві, любив грати у футбол.

У 2022 році він добровольцем пішов на фронт. Спочатку — навчання, потім позиції під Бахмутом. А далі — вибух: уламки влучили в обличчя. Пекельний біль, безліч операцій, втрата зору…

«Я прокинувся, але навколо — глибока, безкінечна ніч, з якої немає ранку», — згадує Микола. Спершу були розпач і тиша. Бо як жити, коли не бачиш ні себе, ні світу, ні тих, заради кого боровся? Але поруч була турботлива дружина — саме вона направила мене до вас на навчання».

Миколу вчили ходити з тростиною, розпізнавати предмети на дотик, працювати з телефоном. Йому було дуже складно навчатися, адже постійний гул у голові заважав сприймати інформацію.

До війни він мав невеликий досвід молитовного життя, тому на уроках християнської етики гарячіше почав молитися. На реабілітації Микола щоденно говорив із духовними наставниками про втрату, сенс життя, про вічність. І на останньому занятті підсумував усе, що почув та прийняв:

«Я втратив очі. Але я не втратив віру в Бога. І тепер я бачу, але по-іншому. Я дякую Богу, що зберіг мені життя». Наш волонтер Стас, переселенець із Маріуполя, продовжує опікуватися ветераном і після проходження адаптації. Він пообіцяв привозити Миколу до церкви й спілкуватися з ним.

До великої війни Богдан мав усе, що потрібно людині: улюблену роботу (працював програмістом), сім’ю, кохану дружину, двох синів. У березні 2022 року добровільно доєднався до Сил оборони країни, а через рік — важке поранення та страшний вирок: повна сліпота.

«Це був найбільший жах усього мого життя. Я дуже болісно це сприйняв і досі не можу сказати, що змирився з цим», — поділився з нами Богдан.

Під час духовних тематичних вечорів спочатку Богдан приходив у зал і тримався осторонь, біля виходу. Але все чув — як проповідував пастор Євген Карабут із м. Костянтинівка. При нагоді він спілкувався з ним і ставив різні питання про Христа. На запитання, що він чекає від навчання, Богдан відповів: «Я приїхав до вашого християнського центру, бо шукаю себе, новий сенс життя і хочу дізнатися більше про Бога».

Наприкінці адаптації чоловіки зізналися:

«Приклад ваших незрячих наставників дав нам сили не покинути навчання та не зійти з дистанції. Дуже дякуємо за ваші постійні молитви й любов, з якою ви ставитесь до нас. Тільки у вашому Центрі ми відчули справжню зацікавленість та ставлення як до рівних».

З теплими спогадами роздивляємось світлини родини Валерія та Люби Штельмах із Кам’янки, Черкаської області.

🙏. Сестра Люба зовсім нещодавно відійшла до Господа, Валерій дуже потребує наших постійних молитов і підбадьорень.

44 роки вірна дружина була незмінною помічницею на земному шляху, 17 із яких — попри сліпоту Валерія — вони разом звершували служіння незрячим у своєму регіоні.

Валерій мав справжню чоловічу професію — був пожежником. Але через раптову втрату зору чоловік занурився в депресію і навіть зважився на самогубство. Саме любляча дружина врятувала його і в 2012 році привезла до нас на перший реабілітаційний заїзд.

Після навчання, повернувшись додому з жагою до життя й бажанням служити заради Христа, Валерій приєднався до служіння Місії.

Майже місяць, як Люби не стало поруч, але Валерій Штельмах продовжує служіння: навідує, забезпечує незрячих продуктами та проповідує Євангеліє, а омріяна Вічність для брата стала як ніколи близькою й бажаною.

Маємо для вас багато добрих новин. Одні події нещодавно завершилися, інші — відбуваються саме зараз, коли ви читаєте цього листа.

Наші сестри, служителі та волонтери Місії, які влучно обрали назву для своєї групи — «Послідовниці Христа», нещодавно відвідали навчальний ретрит. Цього разу вони досліджували тему: «Гармонія у стосунках з людьми і Богом».

Також сестрички знайомилися з основними прийомами та методами фізичного супроводу людей із порушенням зору та проводили майстер-класи.

Завжди радіємо, коли спілкуємось із сестрою Вікторією Романчею з Кропивницького. Її наснага й креативність дивують та надихають на наслідування. Нещодавно Вікторія запропонувала сестрам, які живуть у різних регіонах, створити Молитовний марафон. Вони онлайн регулярно моляться за «Служіння незрячим», а також за одужання поранених військових.

На цьому вони не зупинилися. Наші незрячі й слабозорі сестри розпочали служіння пораненим військовим у шпиталях, лікарнях, медичних реабілітаційних центрах. Щоразу повертаються з новими враженнями і молитовними проханнями. Нещодавно розповіли про одного з воїнів, яким вони служать.

Артур, як тільки почалася війна, добровольцем пішов на фронт, був розвідником. Хлопець отримав важке поранення і втратив зір. Зараз головний лікар говорить, що є надія врятувати одне око — успіх операції залежить від того, чи розшириться зіниця. Артур уважно слухав біблійні історії з уст незрячих сестер, ставив різні запитання. Прощаючись, хлопець запитав: «Якщо я залишився живим, це означає, що у Бога ще є план на мене. Що скажете?..»

🙏 Рідні у Христі, помоліться за цього молодого воїна, щоб Господь відкрився йому як Спаситель і дарував йому та побратимам фізичний і духовний зір.

У наших співробітників-євангелістів — свій марафон. Вони невтомно відвідують біблійні групи, кількість яких зросла. Нові групи утворені в містах: Мукачево, Стрию, Миколаєві (Львівської обл.)

Усі інші групи  зростають кількісно, і на сьогодні регулярними, активними учасниками Біблійної школи є 1652 особи з інвалідністю зору.

Особливо гаряче наших співробітників очікують у прифронтових містах. Люди із Сум, Харкова, Краматорська зі сльозами вдячності обіймають наших служителів. Вони розповідають, що в такий страшний час, коли над головою безперервно літають снаряди й шахеди, біблійні групи та спільні молитви стали їхнім єдиним утішенням.

З кінця квітня до середини травня відбувалося навчання з реабілітації для 11 молодих учасників.

Хочемо познайомити вас хоча б із двома з них.

Катя приїхала до нас із Кривого Рогу. Молода жінка менше року тому втратила зір через інфекцію, що потрапила до очей. Катерина 25 років пропрацювала в школі, була вчителькою музики, а також дитячою психологинею. Її активний спосіб життя — вокал, зйомка кліпів, волонтерство, викладання — усе було втрачено. Жінка провела рік у глибокій депресії. Сестра, бажаючи врятувати Катю, відправила її до нас на навчання.

У нашому Центрі адаптації Катя вперше взяла тростину в руки, почала самостійно ходити, навчилася користуватися смартфоном, трохи — комп’ютером. Ходила з поводирем Наталею в гори й співала, намагаючись повернути голос, що майже зник після стресу.

«У вас тут дуже гарна атмосфера прийняття й підтримки, бажання надати допомогу. Тут створена ситуація успіху, де людину підтримують і навчають, — сказала Катя в інтерв’ю. — Вперше побувала на євангельському зібранні, тут зрозумілі проповіді, прекрасні пісні у славу Христа. Мені допомогли з фонограмою — приїду додому, теж співатиму християнські пісні.

Я, як психолог, часто говорила своїм учням, (які ображені на батьків і бунтують): якби ви були байдужі вашим батькам, вони б не виховували й не наказували вас. А так — вони люблять і хочуть вам добра. Тут, на уроці християнської етики, я почула, що і Бог, як Небесний Батько, кого любить — того навчає і карає. Це мене вразило. Усі мої питання: “За що? Навіщо?” — зникли. Тепер я вчуся слухати: “Для чого це мені? Що Бог хоче мені сказати?”»

Федору із Закарпаття всього лише 21. Він зовсім не бачить. А після перенесеного ковіду — ледь чує. Хлопцеві вкрай потрібні імпланти та нові слухові апарати. Він намагається знайти можливості самореалізації, щоб бути незалежним і корисним для батьків (адже після смерті сестри залишився єдиною дитиною в сім’ї). Розповів, що хотів навчатися масажу, але йому відмовили через складність донесення інформації — бо не бачить і майже не чує. Коли познайомилися з ним ближче, були вражені: Федір самостійно освоїв комп’ютер, цікавиться економікою, вивчає фінансові програми. Щоправда, скаржиться, що програм, доступних для незрячих, дуже мало. Але він не здається і, попри всі труднощі, рухається вперед. Він приїхав до нас на реабілітацію, але певні навички вже здобув самостійно.

На фото ви бачите учнів Центру Місії одного заїзду — це ті люди, кому ви простягаєте руку допомоги й рятуєте життя, ставши спонсорами навчання, оренди приміщення, харчування та всіх витрат, пов’язаних із перебуванням у Центрі. Усі вони — ваші нові друзі, за яких ви можете молитися або навіть особисто познайомитися (приїхавши) й підтримати в інших проєктах.