За останній період Місія провела табори для незрячих із регіонів, в тому числі і ті що найбільше потерпають від війни. Це Запоріжжя, Харків, Одеса, Київщина, Миколаїв, Суми, а також Полтава, Івано-Франківськ, Чернівці, та ін. Ці заходи стали життєво необхідними для людей, що живуть в страху від постійних нічних обстрілів, повітряних тривог, перебувань в бомбосховищах.

Для учасників біблійної групи «Від серця до серця», табір пройшов у дружній та сімейній атмосфері «Будинку милосердя», що на Івано-Франківщині. Служитель Місії, Володимир Веретенніков, та місцевий пастор Ігор Кравчук щоденно і в деталях розбирали із незрячими заповіді Блаженства Ісуса Христа.

Незрячу Людмилу та її сина, перебування в нашому таборі врятувало від каліцтва чи навіть загибелі, тому, що в той день, коли ми вітали Людмилу із ювілеєм (жінці виповнилося 70 років), її квартира, в Києві, вже вдруге була пошкоджена уламками шахеда. Вибиті вікна, пошкоджені стіни будинку…

Наразі Людмила з сином переїхали до старої хати в село, щоб знову не наражати життя на небезпеку.

 Надія приїхала до табору в глибокому смутку, адже сорок днів тому втратила чоловіка, який був її чуйним і вірним товаришем, очима та підтримкою. Вже наприкінці заїзду Надія  почала молитися, дякувала служителям і навіть зрідка усміхалася.

У цьому місяці ми переживаємо особливий духовний підйом. В різних містах у наших таборах приймають хрещення учні Біблійної Школи Місії. Вступили в Завіт з Господом голова Спілки незрячих міста Краматорськ (фронтова зона) Наталя, також прийняли хрещення незрячі із Миколаєва, Харкова, Львова

Серед них Оксана Яворська зі Львова.

 «Мій шлях до Бога, — розповідає Оксана, — був устелений тернами та колючками…

Маючи добре здоров’я та прекрасний зір я закінчила університет за фахом «Психолог та викладач початкових класів». Була одружена, синові 2 роки, а мені всього 28, коли раптом захворіла на «банальний» грип. В результаті ускладнень, 25 днів пролежала в комі, до всього приєднався інсульт і параліч усієї лівої сторони. Коли прокинулась, не могла зрозуміти, чому мене тримають весь час у темній кімнаті…»

 Медики спершу не зізнавалися Оксані, що вона втратила зір. Додому Оксану привезли в звичайному старому кріслі. Навіть інвалідного візка у молодої жінки не було. Три місяці шалених, виснажливих тренувань і праці над собою після чого Оксана встала і нерішуче пішла.

А до нашого Центру адаптації незрячих Оксана потрапила тільки минулого року. Майже через 20 років після втрати зору, ця жінка вперше взяла до рук тростину, яку подарували для неї ви, дорогі друзі.  Вже на 5-й день перебування в нашому Центрі, ввечері після чергового заклику до покаяння, Оксана, та ще незрячий Олексій із Києва, що також проходив у нас реабілітацію, покаялися.

Одразу після приїзду із Центру Оксана почала відвідувати церкву. Пастор, на прохання охрестити її, взяв на себе працю і в режимі онлайн готував Оксану до хрещення.

Господь залишив цій жінці добру пам’ять і тверезий розум, який вона використовує, вивчаючи Святе Писання.

🙏 Зараз перед нашою незрячою сестричкою відкриваються нові можливості, про які вона просить усіх нас молитися. Оксану залучають до свідчення військовим, що лежать в шпиталі у Львові.

Ми, озираючись на життєвий шлях Оксани, можемо тільки прославити Бога і благословити цю «немічну» сестричку: «нехай будуть благословенні ноги усіх тих, хто проповідує Євангелію».

************************************************************************

До Міжнародного дня білої тростини (15 жовтня) — місія «Служіння незрячим» закликає всіх християн у неділю 19 жовтня приєднатися до молитви за незрячих людей, кількість яких через війну в нашій країні значно збільшилася.

Особлива молитовна потреба, щоб Господь використав нас, працівників Місії, для адаптації та реабілітації наших захисників, які втратили зір на війні. Інформаційні флаєри, які надійшли вам разом із листом, просимо вас розповсюдити рідним у Христі людям для регулярних молитов про Служіння незрячим.

З моменту початку військових дій служіння незрячим людям України помножилось більше ніж в четверо. Наприклад, кількість біблійних груп сягнула 74, при чому кількість людей, що в них навчаються, становить 1759. Окрім цього ми отримуємо постійні звернення нових людей про духовну допомогу та фізичну адаптацію.

Щоб осягнути таку велику кількість людей, які потребують реабілітації та прагнуть утішення і підтримки в Бозі, за весняно-літній період працівники Місії провели 16 євангелізаційних та навчальних заходів.

Серед них:

—навчання тотально незрячих в Центрі адаптації, ( в том у числі ветеранів війни);

—регулярні навчальні семінари та ретрити для служителів та волонтерів,

—євангелізаційні табори для молоді та дітей, а також для незрячих людей старшого віку,

—навчальні семінари для сімей тощо.

До цього часу усі ці заходи ми були змушені проводити в різних орендованих, не пристосованих для перебування людей з інвалідністю, приміщеннях.

 З цієї причини ми придбали ділянку на Закарпатті із невеликим приміщенням, де зараз ведуться реставраційні та будівельні роботи

🙏Ваші молитви та фінансова підтримка дають нам сміливість вірити та надіятися, що вже влітку – восени 2026 року ми прийматимемо людей на реабілітацію та навчання в новому приміщенні Центру.

На превеликий жаль, війна в Україні не вщухає. Військові та цивільні люди продовжують гинути, інші отримують важкі поранення, контузії та опіки, в результаті яких втрачають зір. Нещодавно до нас на навчання з адаптації вирушили три ветерани війни. Одного, через важкий фізичний стан, ще по дорозі госпіталізували. Двох інших— Миколу та Богдана — ми зустріли на вокзалі. Чоловіки приїхали з понівеченими обличчями та спустошеними душами.

Наші незрячі викладачі Центру діляться з новоприбулими пережитим:

«Хлопці, вам зараз дуже важливо не впасти у відчай і не почати себе жаліти, а натомість — не звинувачувати всіх інших і не почати ненавидіти. Ще декілька років тому ми були точно як ви: розгублені й розчавлені власною безпорадністю. Але в цьому Центрі адаптації ми здобули ази самостійного життя.

Тепер ми разом і допоможемо вам це пройти. Ми вже маємо великий досвід життя в темряві й навчимо вас бути повноцінними і самостійними», — запевняли незрячі реабілітологи своїх нових учнів.

Микола мав звичайне життя: опікувався родиною, дружиною і трьома дітьми, працював на будівництві, любив грати у футбол.

У 2022 році він добровольцем пішов на фронт. Спочатку — навчання, потім позиції під Бахмутом. А далі — вибух: уламки влучили в обличчя. Пекельний біль, безліч операцій, втрата зору…

«Я прокинувся, але навколо — глибока, безкінечна ніч, з якої немає ранку», — згадує Микола. Спершу були розпач і тиша. Бо як жити, коли не бачиш ні себе, ні світу, ні тих, заради кого боровся? Але поруч була турботлива дружина — саме вона направила мене до вас на навчання».

Миколу вчили ходити з тростиною, розпізнавати предмети на дотик, працювати з телефоном. Йому було дуже складно навчатися, адже постійний гул у голові заважав сприймати інформацію.

До війни він мав невеликий досвід молитовного життя, тому на уроках християнської етики гарячіше почав молитися. На реабілітації Микола щоденно говорив із духовними наставниками про втрату, сенс життя, про вічність. І на останньому занятті підсумував усе, що почув та прийняв:

«Я втратив очі. Але я не втратив віру в Бога. І тепер я бачу, але по-іншому. Я дякую Богу, що зберіг мені життя». Наш волонтер Стас, переселенець із Маріуполя, продовжує опікуватися ветераном і після проходження адаптації. Він пообіцяв привозити Миколу до церкви й спілкуватися з ним.

До великої війни Богдан мав усе, що потрібно людині: улюблену роботу (працював програмістом), сім’ю, кохану дружину, двох синів. У березні 2022 року добровільно доєднався до Сил оборони країни, а через рік — важке поранення та страшний вирок: повна сліпота.

«Це був найбільший жах усього мого життя. Я дуже болісно це сприйняв і досі не можу сказати, що змирився з цим», — поділився з нами Богдан.

Під час духовних тематичних вечорів спочатку Богдан приходив у зал і тримався осторонь, біля виходу. Але все чув — як проповідував пастор Євген Карабут із м. Костянтинівка. При нагоді він спілкувався з ним і ставив різні питання про Христа. На запитання, що він чекає від навчання, Богдан відповів: «Я приїхав до вашого християнського центру, бо шукаю себе, новий сенс життя і хочу дізнатися більше про Бога».

Наприкінці адаптації чоловіки зізналися:

«Приклад ваших незрячих наставників дав нам сили не покинути навчання та не зійти з дистанції. Дуже дякуємо за ваші постійні молитви й любов, з якою ви ставитесь до нас. Тільки у вашому Центрі ми відчули справжню зацікавленість та ставлення як до рівних».

З теплими спогадами роздивляємось світлини родини Валерія та Люби Штельмах із Кам’янки, Черкаської області.

🙏. Сестра Люба зовсім нещодавно відійшла до Господа, Валерій дуже потребує наших постійних молитов і підбадьорень.

44 роки вірна дружина була незмінною помічницею на земному шляху, 17 із яких — попри сліпоту Валерія — вони разом звершували служіння незрячим у своєму регіоні.

Валерій мав справжню чоловічу професію — був пожежником. Але через раптову втрату зору чоловік занурився в депресію і навіть зважився на самогубство. Саме любляча дружина врятувала його і в 2012 році привезла до нас на перший реабілітаційний заїзд.

Після навчання, повернувшись додому з жагою до життя й бажанням служити заради Христа, Валерій приєднався до служіння Місії.

Майже місяць, як Люби не стало поруч, але Валерій Штельмах продовжує служіння: навідує, забезпечує незрячих продуктами та проповідує Євангеліє, а омріяна Вічність для брата стала як ніколи близькою й бажаною.

Маємо для вас багато добрих новин. Одні події нещодавно завершилися, інші — відбуваються саме зараз, коли ви читаєте цього листа.

Наші сестри, служителі та волонтери Місії, які влучно обрали назву для своєї групи — «Послідовниці Христа», нещодавно відвідали навчальний ретрит. Цього разу вони досліджували тему: «Гармонія у стосунках з людьми і Богом».

Також сестрички знайомилися з основними прийомами та методами фізичного супроводу людей із порушенням зору та проводили майстер-класи.

Завжди радіємо, коли спілкуємось із сестрою Вікторією Романчею з Кропивницького. Її наснага й креативність дивують та надихають на наслідування. Нещодавно Вікторія запропонувала сестрам, які живуть у різних регіонах, створити Молитовний марафон. Вони онлайн регулярно моляться за «Служіння незрячим», а також за одужання поранених військових.

На цьому вони не зупинилися. Наші незрячі й слабозорі сестри розпочали служіння пораненим військовим у шпиталях, лікарнях, медичних реабілітаційних центрах. Щоразу повертаються з новими враженнями і молитовними проханнями. Нещодавно розповіли про одного з воїнів, яким вони служать.

Артур, як тільки почалася війна, добровольцем пішов на фронт, був розвідником. Хлопець отримав важке поранення і втратив зір. Зараз головний лікар говорить, що є надія врятувати одне око — успіх операції залежить від того, чи розшириться зіниця. Артур уважно слухав біблійні історії з уст незрячих сестер, ставив різні запитання. Прощаючись, хлопець запитав: «Якщо я залишився живим, це означає, що у Бога ще є план на мене. Що скажете?..»

🙏 Рідні у Христі, помоліться за цього молодого воїна, щоб Господь відкрився йому як Спаситель і дарував йому та побратимам фізичний і духовний зір.

У наших співробітників-євангелістів — свій марафон. Вони невтомно відвідують біблійні групи, кількість яких зросла. Нові групи утворені в містах: Мукачево, Стрию, Миколаєві (Львівської обл.)

Усі інші групи  зростають кількісно, і на сьогодні регулярними, активними учасниками Біблійної школи є 1652 особи з інвалідністю зору.

Особливо гаряче наших співробітників очікують у прифронтових містах. Люди із Сум, Харкова, Краматорська зі сльозами вдячності обіймають наших служителів. Вони розповідають, що в такий страшний час, коли над головою безперервно літають снаряди й шахеди, біблійні групи та спільні молитви стали їхнім єдиним утішенням.

З кінця квітня до середини травня відбувалося навчання з реабілітації для 11 молодих учасників.

Хочемо познайомити вас хоча б із двома з них.

Катя приїхала до нас із Кривого Рогу. Молода жінка менше року тому втратила зір через інфекцію, що потрапила до очей. Катерина 25 років пропрацювала в школі, була вчителькою музики, а також дитячою психологинею. Її активний спосіб життя — вокал, зйомка кліпів, волонтерство, викладання — усе було втрачено. Жінка провела рік у глибокій депресії. Сестра, бажаючи врятувати Катю, відправила її до нас на навчання.

У нашому Центрі адаптації Катя вперше взяла тростину в руки, почала самостійно ходити, навчилася користуватися смартфоном, трохи — комп’ютером. Ходила з поводирем Наталею в гори й співала, намагаючись повернути голос, що майже зник після стресу.

«У вас тут дуже гарна атмосфера прийняття й підтримки, бажання надати допомогу. Тут створена ситуація успіху, де людину підтримують і навчають, — сказала Катя в інтерв’ю. — Вперше побувала на євангельському зібранні, тут зрозумілі проповіді, прекрасні пісні у славу Христа. Мені допомогли з фонограмою — приїду додому, теж співатиму християнські пісні.

Я, як психолог, часто говорила своїм учням, (які ображені на батьків і бунтують): якби ви були байдужі вашим батькам, вони б не виховували й не наказували вас. А так — вони люблять і хочуть вам добра. Тут, на уроці християнської етики, я почула, що і Бог, як Небесний Батько, кого любить — того навчає і карає. Це мене вразило. Усі мої питання: “За що? Навіщо?” — зникли. Тепер я вчуся слухати: “Для чого це мені? Що Бог хоче мені сказати?”»

Федору із Закарпаття всього лише 21. Він зовсім не бачить. А після перенесеного ковіду — ледь чує. Хлопцеві вкрай потрібні імпланти та нові слухові апарати. Він намагається знайти можливості самореалізації, щоб бути незалежним і корисним для батьків (адже після смерті сестри залишився єдиною дитиною в сім’ї). Розповів, що хотів навчатися масажу, але йому відмовили через складність донесення інформації — бо не бачить і майже не чує. Коли познайомилися з ним ближче, були вражені: Федір самостійно освоїв комп’ютер, цікавиться економікою, вивчає фінансові програми. Щоправда, скаржиться, що програм, доступних для незрячих, дуже мало. Але він не здається і, попри всі труднощі, рухається вперед. Він приїхав до нас на реабілітацію, але певні навички вже здобув самостійно.

На фото ви бачите учнів Центру Місії одного заїзду — це ті люди, кому ви простягаєте руку допомоги й рятуєте життя, ставши спонсорами навчання, оренди приміщення, харчування та всіх витрат, пов’язаних із перебуванням у Центрі. Усі вони — ваші нові друзі, за яких ви можете молитися або навіть особисто познайомитися (приїхавши) й підтримати в інших проєктах.

Дорогі брати і сестри, мир вам у Христі, нашому Господі, бо тільки Він спроможний дати надію, порятунок та бачення перспективи навіть у цей важкий час.

Багато років поспіль до Міжнародного дня білої тростини, ми з вами звершували молитви про духовне відродження серед незрячих людей України. Що ми спостерігаємо зараз і як Господь відповідає на наші молитви?

Радіймо, рідні у Христі, бо сьогодні ми стаємо живими свідками того, як діє Дух Святий серед цього багатотисячного незрячого народу.

На регулярні євангелізації, які проводять співробітники Місії в різних містах України, приходять сотні людей, багато із них каються і вливаються в помісні церкви.

Мовою статистики «Служіння незрячим» збільшилось у чотири з половиною рази. Але ми, розуміючи актуальність Євангелії саме цього часу, продовжуємо іти і переконувати усіх сліпих прийти до Христа, хто до цієї пори залишився ще «при дорозі».

Через війну, втрату помешкань і всього найнеобхіднішого, незрячі люди стали дуже вразливими і потребують підтримки. Багато із них реально голодні і не мають щоденних засобів для життя.

Навантаженні продуктами харчування, наші служителі, долаючи сотні і тисячі кілометрів, привозять незрячим: їжу, теплий одяг, інколи взуття та медикаменти і обов’язково – звукові Біблії та тростини для орієнтування.

В кожному місті, після проповіді Євангелія, люди отримують продуктові набори, але не розходяться по домівках. Спраглі Господнього втішення, вони шукають спілкування. Люди із інвалідністю по зору обступають наших місіонерів і записуються в групи по вивченню Біблії.

Станом на сьогодні кількість таких груп перевищує сімдесят, а кількість людей в них – 1480. Багато груп проходять в онлайн-форматі (через відсутність наставників для незрячих у їхніх містах). На карті нашої країни, ви маєте можливість побачити ті міста України, де започатковані біблійні групи з незрячими.

Дорогі брати і сестри, хто молився разом із нами про цей благодатний час, дякуйте Господу за спасіння незрячого народу і приєднуйтесь ще ближче до служіння. Хто — посиленою молитвою, хто — фінансово, а хто, жертвуючи свій час, навідайте незрячого в своєму місті і допоможіть дістатися до церкви. Також сьогодні відкрилася можливість, приєднавшись он-лайн в певний час до однієї із біблійних груп, наставляти, ділитися Словом і радіти зростанню новонароджених духовних дітей.

Спішимо поділитися з вами новинами та радощами нашого спільного служіння. З пані Марією ми зустрілися просто на дорозі…

Біля авто Місії із надписом «Служіння незрячим» зупинилася жінка, яка на своєму автомобілі прямувала з нами в одному напрямку. Зупинились, познайомились, обмінялись візитівками. Виявляється, що ця жінка, пані Марина, має невеличкий бізнес – швейне підприємство. Дізнавшись більше про нашу діяльність, вона заявила:

– І я теж хочу послужити людям, що не бачать. 

Зовсім згодом від неї надійшли декілька мішків із якісними новими пальтами та костюмами, які ми, своєю чергою, надіслали в різні міста нашим підопічним. Розчулені та зніяковілі незрячі жінки, які довгий час були не спроможні купити собі обновок, щиро раділи та дякували Богу за милосердну жінку. 

А ми, своєю чергою, дякуємо Марині і сотням братів і сестер, що мають чутливе серце і не проходять повз знедолених незрячих людей.

Турбується наш Господь про спраглих втішення та настанови через посвяченого пастора Ачкасова Сергія, Володимира Веретєннікова та їх помічників. Брати продовжують служити 1240 незрячим, навідуючи по черзі групи «Біблійної школи», що знаходяться у різних регіонах України. Так, у січні брат Сергій здолав 5615 км, побувавши в Запоріжжі, Дніпрі, Краматорську, Кривому Різі, Одесі, Миколаєві, Рівному, Миколаєві (Львівської області), Львові, Вінниці та ін. 

Тільки за січень брат провів євангелізаційні зустрічі у 12 містах, він та його помічники роздали 605 продуктових наборів малозабезпеченим, наборів малозабезпеченим, що становило близько трьох тон.

Не раз перебуваючи в дорозі, брати зупиняються на пів години, щоб долучитися до проведення чергової онлайн-групи з вивчення Біблії із незрячими. Кількість людей в одній із таких груп, що прагнуть чути Слово Боже, сягає ста осіб, тому, звісно, їх доводиться ділити, аби від перевантаження лінії не «губити учасників». 

У кого із служителів були старенькі бюджетні телефони, для цієї важливої праці ми придбали їм сучасні смартфони, завдяки яким робота групи проходить без збоїв. 

Ось вам і «ниви, що побіліли» про які у свій час розповідав Ісус учням. Але, як і у ті часи, женців на ниві Божій не вистачає… А можливо, вони серед нас, тільки не знають, що в такий зручний спосіб – легко доєднавшись в певний час до групи у Телеграм – можна виконувати велике доручення нашого Спасителя: «Ідіть і проповідуйте Євангеліє…», тільки в нашому випадку : «Приєднуйтесь до мережі і проповідуйте!» Вдячні і спраглі душі засиплять вас питаннями, молитвами і подяками.

З 5 по 12 лютого в Карпатах пройшов євангелізаційний проект «Подорож без кордонів». У цьому проекті люди з порушенням зору вдосконалювали свої адаптаційні навички орієнтування у просторі, підкорюючи гірські вершини. Роль інструкторів та духовних наставників виконували співробітники Місії.

 Цього разу в заході брали участь 19 людей, які показали, що немає перешкод , якщо є рішучість і бажання вийти за межі «чотирьох стін». 

Бог подарував цим сміливим людям чудову можливість свідчити про Христа. Духовний наставник, брат Ачкасов Сергій, проповідував про духовне відродження, Церкву, важливість читання Слова Божого в житті людини.

Нас часто запитують:

– Як можуть незрячі підкорювати гори, коли перед ними лише темрява?

 Відповідь проста: з молитвою та допомогою наших досвідчених служителів та волонтерів. 

Незрячий учасник заходу, Володимир з міста Луцька, поділився:

– Давно мріяв потрапити до зимових Карпат, піднятися в гори, використовуючи трекінгові палки, які є найкращим інструментом для орієнтування на гірській місцевості. Хотів випробувати свої можливості та ще раз довести, що з Богом немає нічого неможливого. В Слові про Нього написано, що Він – наш путівник і світло на шляху. Навіть, якщо впаду, Він підтримає і поставить на дорогу правди.

У цих молодих незрячих людей здійснилася мрія – відчути свободу рухів і стати частиною величезного світу природи, яку створив наш Творець неба і землі. А ще, вони отримали шанс почути істину про Бога та відкрити для себе шлях до спасіння.

Ми безмежно вдячні всім, хто підтримує незрячих людей у цей важкий час. Відлуння подій кінця грудня досі наповнює наші серця спогадами й переживаннями.

З 17 по 23 грудня 2024 року в мальовничому селищі Поляна на Закарпатті відбулася «Різдвяна зустріч друзів». 28 молодих людей із різних куточків України зібралися разом, щоб відчути тепло спільності та глибше замислитися над справжнім значенням Різдва. Це не просто зимове свято з колядками та подарунками — це народження Христа, яке змінило світ. Спікер Володимир Веретенніков наголошував: «І сьогодні Христос дарує спасіння кожному, хто прагне його прийняти!» Троє учасників вирішили примиритися з Богом, і ми щиро молимося, щоб світло Різдва оселилося в їхніх серцях.

Іван із Дніпропетровщини — незрячий від дитинства, але обдарований джазовий музикант. Його серце відгукнулося на заклик до покаяння. На заняттях із християнської етики він уважно слухав, запитував і шукав відповіді. Тепер він підтримує зв’язок із нашими служителями та готується приїхати на адаптацію.

Богдана зі Львова — ще одна душа, яка знайшла шлях до Господа. У дитинстві її залишили в притулку, але Бог подарував їй люблячу родину. Вона зростала в теплі, любові та підтримці, а Господь наділив її чарівним голосом. Тепер своїм співом вона прославлятиме Його ім’я.

Брат Сергій Ачкасов, служитель Місії, знову вирушив у дорогу, незважаючи на дощі, ожеледь і труднощі. Він відвідав міста, де діють групи «Біблійної школи» — від Запоріжжя до Харкова, від Луцька до Краматорська. За місяць він подолав 6 240 км. Морози ламали машину, доводилося перевантажувати тони продуктів, але коли він бачив радісні обличчя тих, хто чекав допомоги, сили відновлювалися, і він знову співав людям про любов Небесного Отця.

Місія продовжує допомагати нужденним. За цей час було роздано понад 700 продуктових наборів (близько 3 750 кг їжі) та 40 теплих зимових курток для тих, хто цього найбільше потребував. Ми молимося, щоб Господь прийняв нашу працю, як у свій час прийняв жертву Марії: «Усе, що могла вона – те й зробила» (Марка 14:8).

Дорогі брати та сестри, благодать вам і мир в Ісусі Христі, Господі нашому!

Підводячи підсумок прожитим дням нелегкого 2024 року, ми вклоняємось перед Богом, який благословив ще один рік нашої тісної співпраці на Його ниві. 🙏

Із вашою молитовною та матеріальною підтримкою РАЗОМ ми:

• провели 84 євангелізаційних заходи, де 2450 незрячих дорослих та дітей із різних регіонів України могли почути Звістку про спасіння;
•  роздано близько 43 тон продуктів для незрячих, котрі через війну стали ще більш нужденними;
• підтримуємо діяльність 69 біблійних груп для незрячих, які функціонують на території України. Цього року сформовано  14 нових груп, усі вони регулярно (раз на тиждень) проводять зустрічі, вивчаючи Слово Боже;
• надали можливість 38 людям, що втратили зір, пройти фізичну та духовну реабілітацію в християнському «Центрі адаптації» в Закарпатті;
• у співпраці з Одеською духовною семінарією, провели однорічне навчання (шість сесій) для 14 молодих служителів, керівників біблійних груп;
• провели адаптаційний табір для незрячих та слабозорих дітей Київської школи-інтернату; 
• провели навчальний семінар «Послідовниці Христа» для сестер, що активно служать незрячим;
•  для десяти сімей проведено навчальний семінар: «Міцний фундамент»;
• п’ять євангелізаційних проектів для незрячої молоді: (2) «Подорож без кордонів», (1) «Небесний потяг» та (2) «Інтеграція віри» в якому приймали участь 168 людей;
• провели Перше у світі змагання із скандинавської ходи серед незрячих та слабозорих людей;
• забезпечили mp-3 плеєрами з озвученою Біблією 850 незрячих  
• подарували 430 тростин для орієнтування в просторі;

Також протягом року ми навідували хворих, купували їм ліки, забезпечували необхідними продуктами харчування та засобами гігієни. За усією цією працею стоять 85 смиренних Господніх працівників, служителів та волонтерів Місії, які зараз активно готуються до євангелізаційних Різдвяних зустрічей, що заплановані на кінець грудня та січень місяць.

Ми переконані, що за успіхом нашого спільного служіння стоїть невидима рука нашого Господа, Який не перестає благословляти. Саме Йому, народженому в яслах, воздаймо хвалу і поклоніння, бо «Христос народився!» і усі ми «Славімо Його!»

🙏Також просимо вас молитися:

• За різдвяні євангелізаційні заходи, що сплановані в багатьох містах та селах України
• Про сприяння благовістю в шпиталях воїнам, що втратили зір
• Про відвідування незрячих людей та створення нових біблійних груп у містах, де їх ще немає
• Про духовне та фізичне здоров’я усіх служителів та волонтерів Місії.

З 9 по 12 жовтня в селі Грабівці, що на Івано-Франківщині, відбувся ретрит для жінок-служителів та волонтерок Місії «Служіння незрячим», які прагнули єдності з Богом. Спікер семінару, Ольга Гайдаєнко, розкривала тему «Божа любов і духовне материнство», яка звучала у молитвах, піснях та навчаннях.

Навчальні проєкти Місії, зокрема «Інтеграція віри» та «Реабілітація людей старшого віку», допомогли учасникам духовно відновитися та знайти новий сенс у житті. Наприклад, Олена з Житомира, яка втратила зір і можливість працювати за фахом, свідчила про зміни у житті після знайомства з Христом. Галина з Івано-Франківщини навчилася користуватися тростиною й подолала страх самостійності, дякуючи за це Богові.

Сестра Тетяна Мороз із США, що багато років служить незрячим, поділилася своїм досвідом, надихнувши слухачів. Пастор Михайло Супотницький з Запоріжжя провів навчання про значення духовного народження й покаяння. Ветеран Андрій, який втратив зір, не лише навчився орієнтуватися за допомогою тростини, а й отримав нову духовну мету — допомагати побратимам.

Місія активно підтримує біблійні групи в містах України (Київ, Львів, Одеса та багато інших). Подружжя Веретеннікових та Сергій Ачкасов забезпечують духовну й матеріальну підтримку цих спільнот, які зростають завдяки постійній увазі та служінню.

За останні роки кількість служінь незрячим в Україні значно зросла, особливо з моменту початку війни. Місія «Служіння незрячим» за літо провела 24 євангелізаційні заходи, які включали табори, семінари, змагання та біблійні групи. Завдяки підтримці, допомогу отримали 697 незрячих, які пройшли реабілітацію, отримали тростини, звукові Біблії та необхідну гуманітарну допомогу.

Особливим проектом став табір «Небесний потяг» із насиченою програмою для 57 учасників, серед яких були незрячі, слабозорі та люди з різними історіями. Учасники отримали підтримку, можливість змінити життя, а також натхнення вивчати Євангеліє.
У таборі відзначилися теплі історії, як-от свідчення Ангеліни з багатодітної християнської сім’ї чи історія Володимира, який почув Євангеліє вперше та покаявся.

Також місія проводить регулярні онлайн-заняття у 68 біблійних групах, які об’єднують до 1300 учасників. Незрячі у прифронтових зонах отримують не лише матеріальну, а й духовну підтримку, зокрема під час зустрічей у бомбосховищах.

Робота місії має велике значення, адже багато людей вперше знайомляться з християнством, отримують утішення, підтримку та надію на краще життя.